Уперше про дев’ятьох сокальських гончарів згадано у Люстраціях Холмської, Белзької і Львівської земель від XVI століття (це не означає, що їх не було раніше - це означає, що письмова згадка про них у нас є тільки з XVI століття*.) У 1784 р. зі ста п’ятидесяти п’яти ремісників Сокаля семеро були гончарями. Однак, за записами метричник кних від 1785 р. виявлено значно більше прізвищ гончарів, які жили тоді в місті (можливо, вони не були офіційними членами цехового братерства. Тобто, маємо справу з дуже старим осередком гончарства з династіями майстрів)
Сокаль як гончарний осередок дотепер у багатьох дослідженнях асоціювався переважно лише з іменем Василя Шостопальця. Проте, поглиблене вивчення збірки сокальської кераміки Музею етнографії (МЕХП), збірок інших музеїв та приватних колекцій дає змогу впевнено сказати, що попередниками і сучасниками знаного гончара було ціле коло не менш талановитих майстрів. (майстри! Підписуйте свої роботи! Це істотно полегшить працю майбутніх дослідників)
Та повернімося до Василя Шостопальця. У процесі опрацювання архівних матеріалів, зокрема метричних книг із записами прізвищ народжених, одружених та померлих мешканців Сокаля від 1785 до 1942 рр., вдалося відстежити окремі важливі факти життя не лише В. Шостопальця, але і його великої родини, та навіть вивести генеалогічне дерево з багатьма меншими та більшими “гілками” роду Шостопальців.
З’ясовано, що Василь - гончар у четвертому поколінні (причому, з гончарних родин були і жінки і чоловіки. Давно підмічено - гончарі одружувалися з гончарівнами, гончарі часто були кумами).
Вироби В. Шостопальця, очевидно, є свідченням творчого засвоєння традицій майстрів гончарної справи Сокаля, щонайменше, чотирьох поколінь. Отже, можна говорити навіть про своєрідну сокальську школу (зважаючи на те, що кожен майстер має право на власне творче осмислення школи - не варто вимагати від сучасних майстрів копіювання робіт попередників). З - поміж полив’яної сокальської кераміки можна визначити вироби І. Білика, І. Гордійчука, В. ДЖушки, М. Кірика, В Шостопальця, О. Шостопальця. Димлені вироби, іноді оздоблені поліруванням, виготовляли І. Барський, І. Книш (зверніть увагу, димлений посуд характерний не тільки для загальновідомого гаварецького гончарного осередку).
Основними техніками в оздобленні полив’яних виробів сокальських майстрів були ритування, ріжкування, фляндрування, а провідними мотивами - коло, півколо, крапки, короткі лінії, інколи сітки, а також гілочки з розетками, пуп’янками і листками, зображення одного, двох, рідше трьох птахів (голуби, горобці, соколи, зозулі, невизначені птахи), рідше - кози або цапа, годинника. Часто використовувалася тема “сердечка”, написів з побажаннями, метафорами і.д. Гармонійне поєднання форм і декору підкреслюють, що глиняні вироби Сокаля є помітним явищем не лише української, а й загальноєвропейської кераміки.
Основні техніки:
Ритування (або продряпування, гравіювання, «уріз») – робилося через нанесення поглибленого жолобка невеликою дерев’яною паличкою чи цвяхом, наче олівцем. Так видряпувався візерунок будь-якої форми.
Глянсування (або ж ще називалось лощення, полірування) робилось гладким предметом, це міг бути камінець, на сухому черепку – наносились лінії, смуги та інші прикрашання.
Ріжкування - спеціальний ріжок наповнювали ангобом, в отвір-дірочку внизу вкладали або гусяче перо, або скляну трубочку. Цівка ангоба таким чином легко наносилась на поверхню готового виробу. Пізніше, ближче до наших часів, ріжок було замінено для зручності на грушу з гуми. В такій техніці майстри виписували лінії, прямі та хвилясті, наносили цятки, листочки, розетки або інший орнамент.
Фляндрування – гострим предметом з’єднувались три чи чотири стрічки ангоба різних кольорів, схоже це було на мармурові розводи, вони були чіткі та схожі на зигзаг.
Основні форми:
Кахлі, банька, дзбан, двійнята, ринка, гладущик, миска, цідильник, лоханя (миска з ручками), антропоморфні посудини (панич, жовнір, єврей, ксьонз).
Статтю підготовано за матеріалами альбому “Василь Шостопалець і кераміка Сокаля” автор - Галина Івашків.
* всі тексти, виділені курсивом належать редактору
Коли мова йде про реабілітаційні майстер-класи, то ІДЕАЛЬНИМ варіантом є формат “Індивідуальний” - з кількістю учасників до 3 чоловік. І зустрічей таких має бути не одна і не дві, а серія з 5-10, як мінімум. АЛЕ. Одна спроба попрацювати з глиною - теж має свої позитивні наслідки. Групові зустрічі теж досить ефективні. Вони більше провокують на спілкування учасників між собою, що є не менш важливим і корисним, ніж “медитації” з глиною. Позитивний ефект дає навіть разова подія.
Тут ви знайдете натхнення, практичні матеріали та глибше розуміння того, як народжується авторська кераміка — від ідеї до готового виробу. Ми також говоримо про творчість як спосіб відновлення, навчання і внутрішньої рівноваги.
Уперше про дев’ятьох сокальських гончарів згадано у Люстраціях Холмської, Белзької і Львівської земель від XVI століття (це не означає, що їх не було раніше - це означає, що письмова згадка про них у нас є тільки з XVI століття*.) У 1784 р. зі ста п’ятидесяти п’яти ремісників Сокаля семеро були гончарями. Однак, за записами метричник кних від 1785 р. виявлено значно більше прізвищ гончарів, які жили тоді в місті (можливо, вони не були офіційними членами цехового братерства. Тобто, маємо справу з дуже старим осередком гончарства з династіями майстрів)
Сокаль як гончарний осередок дотепер у багатьох дослідженнях асоціювався переважно лише з іменем Василя Шостопальця. Проте, поглиблене вивчення збірки сокальської кераміки Музею етнографії (МЕХП), збірок інших музеїв та приватних колекцій дає змогу впевнено сказати, що попередниками і сучасниками знаного гончара було ціле коло не менш талановитих майстрів. (майстри! Підписуйте свої роботи! Це істотно полегшить працю майбутніх дослідників)
Та повернімося до Василя Шостопальця. У процесі опрацювання архівних матеріалів, зокрема метричних книг із записами прізвищ народжених, одружених та померлих мешканців Сокаля від 1785 до 1942 рр., вдалося відстежити окремі важливі факти життя не лише В. Шостопальця, але і його великої родини, та навіть вивести генеалогічне дерево з багатьма меншими та більшими “гілками” роду Шостопальців.
З’ясовано, що Василь - гончар у четвертому поколінні (причому, з гончарних родин були і жінки і чоловіки. Давно підмічено - гончарі одружувалися з гончарівнами, гончарі часто були кумами).
Вироби В. Шостопальця, очевидно, є свідченням творчого засвоєння традицій майстрів гончарної справи Сокаля, щонайменше, чотирьох поколінь. Отже, можна говорити навіть про своєрідну сокальську школу (зважаючи на те, що кожен майстер має право на власне творче осмислення школи - не варто вимагати від сучасних майстрів копіювання робіт попередників). З - поміж полив’яної сокальської кераміки можна визначити вироби І. Білика, І. Гордійчука, В. ДЖушки, М. Кірика, В Шостопальця, О. Шостопальця. Димлені вироби, іноді оздоблені поліруванням, виготовляли І. Барський, І. Книш (зверніть увагу, димлений посуд характерний не тільки для загальновідомого гаварецького гончарного осередку).
Основними техніками в оздобленні полив’яних виробів сокальських майстрів були ритування, ріжкування, фляндрування, а провідними мотивами - коло, півколо, крапки, короткі лінії, інколи сітки, а також гілочки з розетками, пуп’янками і листками, зображення одного, двох, рідше трьох птахів (голуби, горобці, соколи, зозулі, невизначені птахи), рідше - кози або цапа, годинника. Часто використовувалася тема “сердечка”, написів з побажаннями, метафорами і.д. Гармонійне поєднання форм і декору підкреслюють, що глиняні вироби Сокаля є помітним явищем не лише української, а й загальноєвропейської кераміки.
Основні техніки:
Ритування (або продряпування, гравіювання, «уріз») – робилося через нанесення поглибленого жолобка невеликою дерев’яною паличкою чи цвяхом, наче олівцем. Так видряпувався візерунок будь-якої форми.
Глянсування (або ж ще називалось лощення, полірування) робилось гладким предметом, це міг бути камінець, на сухому черепку – наносились лінії, смуги та інші прикрашання.
Ріжкування - спеціальний ріжок наповнювали ангобом, в отвір-дірочку внизу вкладали або гусяче перо, або скляну трубочку. Цівка ангоба таким чином легко наносилась на поверхню готового виробу. Пізніше, ближче до наших часів, ріжок було замінено для зручності на грушу з гуми. В такій техніці майстри виписували лінії, прямі та хвилясті, наносили цятки, листочки, розетки або інший орнамент.
Фляндрування – гострим предметом з’єднувались три чи чотири стрічки ангоба різних кольорів, схоже це було на мармурові розводи, вони були чіткі та схожі на зигзаг.
Основні форми:
Кахлі, банька, дзбан, двійнята, ринка, гладущик, миска, цідильник, лоханя (миска з ручками), антропоморфні посудини (панич, жовнір, єврей, ксьонз).
Статтю підготовано за матеріалами альбому “Василь Шостопалець і кераміка Сокаля” автор - Галина Івашків.
* всі тексти, виділені курсивом належать редактору
